Про Димер

Димер

Димер - селище міського типу, центр селищної ради.

Розташоване за 25 км. від районного центру м.Вишгород та за 30 км. від м.Києва. Селищем проходить автомагістраль Київ-Мінськ.

Площа населеного пункту – 951,6 га. Населення – 6800 осіб.

Територія сучасного Димера була заселена здавна. Про це свідчать 65 слов’янських курганів Х-ХІІ ст.ст., розташовані над річкою Ірпінь. Димер виник на території, що входила до складу королівських маєтностей Демидова. Спочатку ці землі польський король віддав в оренду, потім вони перейшли у володіння князя В.К.Острозького, а в 1605 р. – князів Корецьких.

Назва Димер походить від турецького слова «димер»-«залізо». За давніми переказами, біля селища в долині річки Пехівка в давнину люди знаходили і розробляли болотну залізну руду. Карла ХІІ, шведського короля, турки називали «димер-башна» - «залізна голова». А в Криму, який колись був під владою турків, й досі є Димер-дал, в перекладі – «залізна гора».

У деяких джерелах значиться, що назва селища походить від слова «дим» - сімейне вогнище, оскільки в ті часи хати топили «по-чорному» і над селищем стояла хмара диму.

З переказів відомо, що колись у селищі (на території сучасної вул. Щорса) було укладено мир між поляками та козаками. Говорили тоді: «Йду в село, де було підписано «мир», чи «Демир». Згодом виникла й назва Димер.

Як місто Димер уперше згадується у 1609 р. На той час Димер був досить відомим містечком, яке користувалось магдебурзьким правом. Жителі селища поділялись на цехи та гільдії. У 1622 році містечко знову стало польським королівським володінням. У 1631 році створено Димерське староство.

У 16 ст. населення Димера брало участь у селянсько-козацьких повстаннях під проводом К.Косинського і С.Наливайка.

У ХVІІ ст. Димер перебував під владою Польщі. Жителі брали участь у селянсько-козацьких виступах проти польсько-литовської шляхти (1930 р. – під проводом Тараса Федоровича; 1638 р. - під керівництвом Я.Острянина і К.Скидана; 1665 р. – овруцький полковник Децик на деякий час визволив Димер від польської шляхти).

Після Андрусівського перемир’я (1667 р.) Димер опинився під владою Польщі. У 1668 році польський уряд заклав тут фортецю, яка до наших часів не збереглась, і перетворив місто на один з укріплених прикордонних пунктів. Навколо були насипані вали, на яких встановлено гармати.

У другій половині ХVІІ ст.Димер був одним з опорних пунктів, міст-фортець визвольної боротьби на правобережній Україні від польської шляхти.

На початку ХVІІІ ст. населення Димера взяло активну участь у визвольній боротьбі на Правобережній Україні під проводом білоцерківського полковника С.Палія. у 1703 році козаки приступом оволоділи містом, зруйнували фортецю і виганали шляхту. Але це повстання також було придушене.

У ХVІІІ ст.Димер знов перетворився на містечко. Згідно з люстрацією 1789 року, загальний прибуток, який отримував польський король від Димерського староства, перевищував 14 715 злотих.

У 1800 році землі колишнього Димерського староства перейшли до казни, а селяни стали державними. Димерський казенний маєток, до складу якого, крім Димера, входили села Катюжанка та Гута-Катюжанська, було віддано в оренду польським магнатам та російським поміщикам.

У 1862 році селяни розподілялись за інвентарем: на тяглих та піших, які мали орну землю або володіли лише садибою. Перша категорія – тяглі – відробляли 108 днів панщини на рік, а піші другої категорії – 56 днів.

У середині ХІХ ст. в Димері налічувалось 440 державних селян. Тут діяли гуральня, невеликий скляний завод, 4 водяні млини на р.Пехівка.

На початку ХХ ст. в Димері було 504 двори з населенням 3273 особи. Тут знаходились: поштово-телеграфна та поштово-земська станції, селянський банк, завод для виготовлення свинцевих білил, який належав купцю Гілі Рубінштейну, цегельний завод купця Василя Полянського, сім кузень.

У містечку діяли: православна каплиця, часовня, єврейська синагога, богодільня, 8 постоялих дворів, трактир, громадський запасний хлібний магазин. Чотири рази на рік відбувалися ярмарки і двічі на тиждень – базари. Населення Димера обслуговувалось одним лікарем, двома фельдшерами та акушеркою. З 1842 року у містечку діяло сільське однокласне училище, яке на початку ХХ ст.стало двокласним, де навчалось 70 дітей і працював один учитель.

У середині лютого 1918 року в містечку встановлено радянську владу. На початку березня цього ж року його окупували німецькі війська. У грудні 1918 року влада в Димері належала петлюрівцям.

У лютому 1919 року війська Червоної армії ввійшли в Димер. У селищі встановлена радянська влада.

З 1923 року Димер став районним центром. У 1921 році розпочала діяти початкова школа, створено семирічну школу, у 1925 році організовано колгосп «Прогрес» (згодом «Димерський»), у 1928 році відкрито поліклініку, бібліотеку та районний клуб, при якому працювали гуртки художньої самодіяльності.

25 серпня 1941 року у містечко ввійшли німецько-фашистські війська. Тоді ж у Димерському лісі почав діяти партизанський загін «Перемога», що складався з 35 бійців. На його зміну приходили інші загони. Всього за період окупації на території Димера діяло 4 партизанські загони.

4 листопада 1943 року війська 1-го Українського фронту визволили Димер.